Вих. ЛВ 22/331
Львів, 20.04.2022

ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

Архиєпископа і Митрополита Львівського

духовенству Львівської Архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви

Про спосіб уділення Святого Причастя

Отці Другого Ватиканського Собору у Конституції про Святу Літургію (Sacrosanctum Concilium) навчають, що «кожне літургійне богослужіння – оскільки є ділом Христа-Священика та його Тіла, тобто Церкви, - є найвищою мірою священнодіянням, і жодне інше діяння Церкви не рівняється з його дієвістю ні значенням, ні ступенем» (SC, 7). Таким чином, усі «апостольські труди [катехизація, євангелізація, харитативна діяльність] спрямовані на те, щоб усі, ставши дітьми Божими через віру і Хрещення, збирались разом, [спільно] хвалили Бога в Церкві, брали участь у Жертві й споживали Вечерю Господню» (SC, 10). Тому, як наголошують Соборові Отці, «літургія – це вершина, до якої прямує діяння Церкви, і водночас джерело, з якого плине вся її сила» (SC, 10). У подальших Документах Другого Ватиканського Собору, зокрема у Lumen gentium (п. 11) та Presbyterorum ordinis (п. 5), це широке розуміння значення літургійної молитви є застосовано до Євхаристії.

Отці Другого Ватиканського Собору наголошують, що кожне богослужіння має спільнотний характер, тобто, всецерковний вимір, і застерігають від його приватизації чи клерикалізації: «Тому ніхто інший, навіть якщо це священик, нехай на власний розсуд нічого не віднімає від літургії, нічого до неї не додає і нічого в ній не змінює» (SC, 22 §3).

Унормування літургійних практик чи внесення змін у богослужіння Церкви здійснюється виключно компетентною Церковною владою. «Цю владу здійснює Апостольський престол, та згідно з нормою закону, єпископ» (SC, 22 §1), а також Патріарх за згодою Синоду Єпископів патріаршої Церкви (канн. 668 §2; 657 ККСЦ). Законодавець стверджує, що єпархіальний єпископ є охоронцем скарбу Церкви, включно з її літургійним життям. Більше того, канонічне право зобов’язує єпархіального єпископа дбати про його органічний та цілісний розвиток й усувати усе хибне та невластиве йому (пор. кан. 199 §1 ККСЦ; Інструкція застосування літургійних приписів ККСЦ, 22-23).

Говорячи безпосередньо про Божественну Літургію Соборові Отці стверджують її цілісність та інтегральність. Таким чином, вони вчать, що Божественна Літургія становить єдине та цілісне богослужіння, котре складається з двох частин: Літургії Слова та Літургії Євхаристії, котрі настільки «тісно між собою пов’язані, що творять єдиний акт богопоклоніння» (SC, 56). Закликаючи вірних брати «свідому, побожну й діяльну участь» (SC, 48) у Божественній Літургії, Отці Собору наголошують, що досконала участь вірних у Літургії проявляється та реалізується тоді, коли вони «після причастя священика самі приймають Тіло Господнє з тієї самої Жертви» (SC, 55). Також, Законодавець вказує, що через причастя засвідчується і звершується єдність Божого народу для побудови Свого тіла, яким є Церква (пор. кан. 698 ККСЦ).

Беручи до уваги, що Божественна Літургія є центром християнського життя у всіх вимірах єпархіяльного, парафіяльного, семінарійного та чернечого життя, а її обов’язок звершувати покладається на священиків (sacerdotes) та, основуючись на вищенаведеному вченні Церкви, звертаю увагу душпастирів на рекомендації щодо способу уділення Святого Причастя та окремі важливі аспекти:

1. Звичайний спосіб причастя священнослужителів є поданий у Служебнику. Із виняткової причини дозволяється, наприклад, здійснювати причастя через занурення Тіла у Кров. У такому випадку священик може доповнити формулу причастя наступним чином: «Чесного, пресвятого і пречистого Тіла і Крові Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа причащаюся я …».

2. Подібного принципу слід дотримуватись також і для причастя дияконів, зважаючи на те, що у виняткових обставинах їм може подаватись на руку вже занурене у Кров Тіло Господнє.

3. Звичайний спосіб уділення Причастя вірним є тоді, коли вони, молячись Божественну Літургію, причащаються на ній одразу після священнослужителів. Душпастирі повинні докладати максимальних зусиль, щоб причащати вірних Святими Дарами, освяченими на тій самій Літургії.

4. Уділяти Святе Причастя після Літургії можна, лише, тим вірним, котрі попередньо брали у ній участь, але з виправданої причини не могли прийняти Євхаристію у відповідному для цього часі. Такою причиною могла бути сповідь чи вимушена відсутність. Однак, душпастирі повинні навчати вірних приступати до Таїнства Покаяння заздалегідь, і створити для цього усі необхідні умови (пор. кан. 713 §1 ККСЦ). Також, потрібно подбати, щоб хористи (дяки) могли приступати до Причастя під час Божественної Літургії.

5. Уділення Святого Причастя є завданням та відповідальністю того священнослужителя, котрий очолює Божественну Літургію (предстоятеля). Інші священнослужителі йому, лише, у цьому допомагають, але у жодний спосіб не замінюють.

6. Першими допомагають причащати ті священнослужителі, котрі співслужили на Літургії, а відтак, за потреби, і інші, якщо вони є присутні.

7. Священики, котрі не співслужили на Літургії, але допомагають уділяти Святе Причастя вірним, повинні одягати епітрахиль та фелон.

8. Диякони, при потребі, також можуть допомагати уділяти Причастя вірним, але не робити це замість пресвітерів, коли вони присутні у храмі (пор. кан. 91 КПП УГКЦ).

9. Для уділення Святого Причастя слід виходити із святилища через Святі Двері, так само і повертатись до нього. (Виняток – вихід на вулицю через захристію чи інші виходи при величезній кількості причасників: празник, проща …)

10. Предстоятель продовжує Літургію лише після того, як усі вірні, яким дозволяють умови, приступили до Господньої Трапези (хіба архиєрей вирішить у цей момент по-іншому).

11. Уділення Святого Причастя після завершення Божественної Літургії слід звершувати таким самим чином, як і під час Літургії: відкривши Святі Двері, виголосивши «Зі страхом Божим» та промовивши «Вірую, Господи». Після того, як усіх запричастили – «Спаси Боже людей твоїх …», «Ми виділи Світло істинне …». Душпастирям слід навчати вірних, що ті особи, котрі перебувають у храмі під час уділення Причастя після завершення Літургії повинні стояти з благоговінням, припинивши усі розмови чи інші дії.

12. Якщо після Божественної Літургії звершуються інші богослужіння (наприклад Молебень, Акафіст, Панахида тощо) Святе Причастя в тому часі не уділяється.

13. Уділення Святого Причастя поза Літургією є винятковим способом, що призначений для хворих та тих людей, котрі перебувають у небезпеці смерті.

14. Щодо Причастя вірних без їхньої участі у Літургії, то така практика не може бути виправдана «зручністю» для каянників, чи неначе з огляду «на період Великого Посту».

15. Переносити Святе Причастя для хворих слід у епітрахилі-бурсі. Заохочується також, одягати і фелон.

Дбаючи про органічний та цілісний розвиток літургійного життя, вважаю за слушне, щоб вищенаведені рекомендації, лягли в основу практики єпархіяльного та чернечого духовенства щодо способу уділення Святого Причастя і наполегливо прошу докласти усіх зусиль, щоб виправити невідповідності чи те, що є невластивим цьому, якщо таке існує.

Благословення Господнє на Вас!

ІГОР

Архиєпископ і Митрополит Львівський